У дошкільні роки провідну роль у
процесі духовного формування особистості відіграють різноманітні фольклорні
твори, створені попередніми поколіннями.
Фольклор — невичерпне джерело
духовних цінностей українського народу, шлях формування духовного світу
підростаючого покоління, відродження національного дитячого садка. Не можна
перелічити все розмаїття народної творчості, яке нагромаджувалось століттями.
Український фольклор — це художнє
відображення дійсності, яке нерозривно пов'язане з життям і побутом
українського народу. Фольклорні твори для малят досить різноманітні. Вони
приваблюють дітей своїм змістом, формою виконання, емоційністю. У доступній
формі фольклорні твори передають дошкільникам життєві ідеали, оцінки вчинків
людей, поняття про красу, добро і зло.
У перші роки життя особливе місце
у вихованні паростків духовності мають фольклорні ігри та народне художнє
слово. Народне художнє слово як один із засобів духовного виховання здавна
використовувалося педагогікою. Зрозумілість і доступність створених народом
образів насамперед зумовлюється тим, що вони пов'язані з усім укладом життя
людей та з рідною природою. Жанри дитячого фольклору мають різні джерела і
виникли в різні історичні періоди. Деякі з них беруть початок від давніх
обрядових вірувань. Чимало пісень і потішок — безпосередніх, емоційних —
передають прагнення дітей до гри словами і звуками, потяг до таємничого,
загадкового.
Особливу роль відіграє усна
народна творчість у перші дні перебування малюка в дитячому садку. Ще не
звикнувши до нових умов, дитина сумує за рідною домівкою, матір'ю, татом, не
може спілкуватися з іншими дітьми, дорослими. Вдало дібрані потішки допомагають
вихователеві встановити кон¬такти з нею, викликати позитивні емоції, симпатію:
Гу-ту-ту! Гу-ту-ту!
Вари кашку круту,
Підсипай молочка,
Погодуй козачка.
Головна заувага — у роботі з
дітьми треба використовувати такі фольклорні ігри, пісні, які б органічно
входили в їхній побут, були їм цікаві і зрозумілі. Так, малята першого року
життя залюбки слухають ігрові пісеньки. Вони люблять розглядати свої рученята й
ніжки, бавитися ними. Народні пестунки ніби заохочують до цих дій, пов'язують
їх зі словом, наспівом. Наприклад, вихователь, стоячи перед дитиною, плеще в
долоні, примовляючи: «Ладоньки, ладусі, а де були?» — «У бабусі». — «А що їли?»
-«Кашку». — «А що пили?» — «Бражку». — «А що на закуску?» — «Хліб та капустку».
— «Гай, гай на бабину хату калачі їсти!» Дитина прислухається до його мови,
спостерігає рухи. Вихователь бере її ручки, плеще ними, продовжуючи примовляти
потішку. Після багаторазових повторень малюк і сам починає виконувати потрібні
дії.
Такі пісеньки-пестунки, як «Кую,
кую чобіток», «Ладоньки-ладусі», «Сорока-ворона» та інші створюють у дитини
потребу говорити. Малята спочатку лепечуть, а згодом вимовляють окремі склади.
Розігрування потішок
Розігрування потішок проводять в групах раннього
віку (переважно індивідуально чи з 2—3 дітьми) та в молодшій групі з підгрупами
дітей. Розігрування потішок супроводжується наочністю та активною діяльністю
дітей. Одну й ту ж потішку розігрують декілька разів (3 - 4 рази). В перший раз
вихователька сама читає і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово
залучає дітей до виконання окремих дій, повторення окремих слів. Коли потішка
розігрується востаннє, дитина повністю виконує всі дії, повторює слова, вирази
або навіть весь текст.
Готуючи малят до сну, вихователі
ясельних груп звертаються до колисанок. У багатьох із колисанок діючою особою
виступає кіт. Присутність цього персонажа в сюжетах колискових пісень
пояснюється не тільки близькістю тварини до людей, а ще й тим, що в народних
уявленнях та віруваннях кіт завжди був другом людини, здатним захищати її від
злих сил. Перед наспівуванням доречно показати дитині іграшку і супроводжувати
спів відповідними діями:
Ой коте, коточку,
Посидь у садочку,
Не займай лозину,
Не збуди дитину.
До найпоширеніших жанрів дитячого
календарного фольклору належать пісні-заклички. які стосуються різних явищ
природи — сонця, вітру, дощу. Їм властиві пряме звертання, закличні інтонації
(«Іди, іди, дощику», «Вийди, вийди, сонечко»та ін.). Близькі до закличок і
різноманітні примовки - коротенькі звертання до птахів, тварин, рослин («Зозуля
рябенька», «Ластівко, ластівко», « Павле - равле»).
За допомогою примовок
активізується словник і під час режимних процесів - годування, одягання,
роздягання, вмивання («Водичко, водичко», «Чок, чок, чобіток»).
З подальшим розвитком мовлення на
третьому році життя починається мовне спілкування між дітьми, малята
супроводжують словами свої дії. Легкість ритму, цікавий зміст народних віршиків
і пісеньок привертають їхню увагу, сприяють легкому запам'ятовуванню. Складніші
потішки. лічилки, а особливо скоромовки, пропонують дітям тоді, коли вони вже правильно
вимовляють певні звуки.
Вдаючись до народної творчості,
вихователь повинен чітко усвідомлювати й специфіку, прийоми керівництва певним
видом діяльності дітей. Всю систему роботи з використанням фольклорного
матеріалу педагог має будувати так, щоб зацікавити цим малят, викликати бажання
слухати і вивчати ці твори, духовно збагачуючись.
Традиційно народна педагогіка
дотримувалась правила: щоб виховати фізично здорову, життєрадісну, духовно
зрілу людину, в дитині необхідно постійно підтримувати позитивні емоції. Такої мети можна досягти,
використовуючи приспівки. Приспівка — це найпростіша гра, яка нагадує фізичну
зарядку та має словесний супровід.
Утішками називають забаву
дорослого з маленькими дітьми, в яких використовуються різні частини тіла
дитини та дорослого. Це особливо цікаво для маленьких дітей. Іноді смішні
віршовані твори, які мають кількісно обмежене коло дійових осіб, добре знайомих
дітям з їх невеликого життєвого досвіду. Вони створені для того, щоб викликати
у дитини утіху, заспокоїти її, коли вона плаче.
Враховуючи це, народ створив
багато мовних ігор, які спрямовані на формування позитивних якостей дитини та
формування її духовності. Деякі з них дуже схожі з дитячими пісеньками.
Наприклад, приповідки. Приказуючи приповідку, вихователь ніби відтворює смішні
діалоги або оповідання:
Грицю, Грицю, до роботи!
В Гриця порвані чоботи.
Грицю. Грицю, до телят'
В Гриця ніженьки болять..
Грицю, Грицю, молотити,
Гриць нездужає робити...
Грицю, Грицю, іди їсти,
Ой, чекайте... Де б тут сісти?
Відомо, що у дітей є потреба у
багаторазовому сприйманні казок. Народ придумав засіб підтримання цього бажання
у малечі. Таку функцію виконують докучливі казки. Ініціатором такої казки є
дорослий. Ці ігри-казки являють собою короткі казкові історії, в основу
яких покладено повторення одного і того
ж тексту, що теж є своєрідним прийомом
розігрування дитини-слухача. Такі твори відваджують дітей, коли вони настирливо
вимагають оповідати казку. Ось одна з докучливих казок:
Був собі журавель
Та журавочка.
Накосили вони сінця
Повні ясельця...
Наша пісня гарна й нова,
Починаємо її знову;
Жив собі журавель...
Значне поширення в дитячому
середовищі мають заклички та примовки. Закличками називають короткі поетичні
вірші-звертання дітей до явищ природи: сонця, дощу, вітру, веселки, хмари...
Примовки від закличок
відрізняються тим, що за їх допомогою діти звертаються до різноманітних тварин.
Це свого роду засіб спілкування дітей з живими істотами, формування
доброзичливості та доброти. Так, восени вчимо дітей звертатися до журавлів так:
Журавлики-журавлі
Закрутились на ріллі.
Ваша мати під лісом
Прив'язана красним поясом.
Путь вам доріжка...
Ви летіть від нас,
Не забувайте нас...
Ми вас будемо дожидати,
У віконечко виглядати.
Не баріться ні на час,
А мерщій летіть до нас...
Народ уважно і дбайливо ставиться
до дитячої мови і як засіб її розвитку використовує скоромовки:
Хитру сороку
Спіймати морока,
А на сорок сорок -
Сорок морок....
Сів шпак на шпаківню,
Заспівав шпак півню:
— Ти не вмієш так, як я.
Так, як ти, не вмію я.
- Ти, малий, скажи малому,
Хай малий малому скаже,
Хай малий теля прив'яже.
Скоромовки розвивають у малюків
емоції та моральні почуття, мову, артикуляцію, удосконалюють звуковимову.
Велику групу фольклорний ігор
складають календарно-обрядові ігри. Дорослі до них завжди залучали дітей, в
таких іграх малята імітують оранку, засів, визрівання, збір урожаю. Такі ігри
емоційно забарвлюють знання дітей про працю дорослих, мають значний виховний
вплив на духовний світ малюків.
Дитяче спілкування обумовило появу мирилок -
коротеньких віршиків які допомагають помиритися після сварки, жити у мирі та
злагоді:
Мир миром,
Пироги з сиром,
Вареники в маслі,
Ми дружечки красні.
Поцілуймося!
У побуті дітей існують ще й
мовчанки - такі ігри, які вимагають вміння дітей під час гри зберігати мовчання
навіть тоді, коли хтось збуджує до розмови або сміху:
Іди додому
На зелену солому.
На тій соломі
Сидить жаба.
- Хто писне,
Той жабу хлисне...
Досконале вивчення українських
фольклорних ігор та їх упровадження в життя дитячих установ допомагає
відродженню самобутньої національної культури, духовності українського народу.
Немає коментарів:
Дописати коментар