Духовний
розвиток — чи не найскладніший напрям у педагогічній роботі з дошкільнятами.
Саме поняття духовність має складні,
багатокомпонентні трактування філософського, психологічного, педагогічного
спрямування, через що нечітко усвідомлюється педагогами і батьками, а відтак
практика формування духовного
потенціалу особистості дошкільника нерідко обертається тенденцією зводити
формування духовності лише до прилучення малюків до релігійних традицій.
Оскільки духовний потенціал
особистості проявляється через її духовні потреби та цінності (інтелектуальні,
моральні, естетичні), емоційну культуру, моральні та естетичні ідеали,
світогляд, здатність до творчості, основні шляхи його формування у дошкільному
дитинстві лежать у площині соціально-морального, емоційно-ціннісного,
пізнавального, художньо-естетичного і креативного розвитку дитини. Реалізація духовного потенціалу і
дорослої людини, і дитини можлива на основі сформованої (у дошкільника —
закладених основ) духовної культури, компонентами якої є інтелектуальна,
моральна, комунікативна, художньо-естетична, національна, родинно-побутова,
екологічна, правова, християнська, морально-етична культури тощо.
З урахуванням можливостей і
потреб розвитку особистості в період дошкільного дитинства процес
цілеспрямованого формування духовного потенціалу малюка має орієнтуватися передусім
на такі прояви духовного потенціалу дитини:
● Прагнення пізнавати навколишній
світ і себе у ньому, глибше ознайомлюватися з творами різних видів мистецтва.
● Бажання сприймати й творити
прекрасне, самостійно займатися мистецькою діяльністю.
● Розуміння основних
морально-етичних норм і здатність дотримуватися їх у власній поведінці.
● Шанобливе та бережне ставлення
до всього живого, неживої природи і предметів рукотворного світу,
відповідальність та інші базові якості особистості.
Родини вихованців і педагоги
дошкільного закладу — це оточення, яке справляє найістотніший вплив на духовний
світ дитини в силу свого постійного й тісного контакту з малятами, високого
авторитету і довіри з їхнього боку.
Тож головне завдання найближчого
соціуму — створювати умови для
накопичення дошкільниками першого позитивного загальнолюдського духовного
досвіду через активне залучення їх до різних видів діяльності: ігрової,
пізнавальної, комунікативно-мовленнєвої, предметно-практичної, образотворчої,
музичної, рухової, театралізованої тощо.
Як засоби розвитку духовного потенціалу дітей
у дошкільному навчальному закладі та сім’ї варто широко застосовувати твори
мистецтва (образотворчого, музичного, декоративно-вжиткового, літературного
тощо). Обов’язковою є також опора на культурні та історичні традиції народу,
окремого роду і сім’ї, дошкільного закладу і групи, а також природне довкілля.
Зазначені засоби особливо
інтенсивно впливають на емоційну сферу дитини, а відтак найефективніші у справі
формування інтересу до доступних вікові елементів духовної спадщини людства,
прилучення до духовної практики пізнання світу людей, природи, речей, свого
“Я”, набуття малюками власного досвіду.
Елементи християнства як засіб
формування духовності
Що стосується релігії як засобу
духовного розвитку особистості в дошкільні роки то педагоги і батьки мають
розуміти: за Законом України “Про дошкільну освіту” виховання і навчання дітей
у дошкільних закладах має світський характер, тож виховання на релігійних
засадах реалізується за вибором батьків переважно в умовах родини, під впливом
і за участі церкви, релігійних організацій.
Сьогодні, коли в Україні головні
християнські свята (Різдво, Великдень, Трійця) відзначаються на державному
рівні і християнські традиції дедалі впевненіше входять до нашого повсякдення,
діти з перших років свого життя опиняються у середовищі, насиченому інформацією
про Христа, Біблію, Заповіді Христові, Святого Миколая тощо, а також стають
свідками дотримання національних традицій: новорічно-різдвяних, Великодніх
святкувань, обрядів Водохреща, Вербної неділі, Зелених Свят, Спаса та інших,
широко залучаються дорослими до участі в цих заходах.
Так, і в дитсадках, і в родинах
дітям розповідають біблійні історії, легенди і віршики про Святого Миколая,
складають листи до нього, розігрують театралізовані дійства та готують
подарунки малятам від цього святого, розучують колядки й щедрівки, прикрашають
приміщення освяченими вербовими гілочками, клечальним зіллям, маківочками як
оберегами, малюють і дарують близьким писанки (цей перелік можна продовжувати).
Науковці і практики пропонують
інтегрувати в контекст духовного розвитку дітей дошкільного віку елементи
релігійної просвіти, не вдаючись до
власне релігійного виховання і
дотримання релігійних обрядів, поклоніння іконам, заучуванням молитовних
текстів тощо. Водночас такі духовні запити можуть задовольнятися в умовах
родинного виховання, адже право батьків — визначити, до якої релігії та в який
спосіб залучати свою дитину (звісно, не порушуючи жодних її прав, без насилля
та примусу).
Методи духовного розвитку дошкільнят
Серед методів освітнього впливу на духовну сферу
дитини, формування проявів духовного типу поведінки перевагу варто надавати іграм та ігровим вправам:
організовувати в дошкільному навчальному закладі і родинах творчі ігри
(сюжетно-рольові, драматизації за літературними творами, конструкторсько-будівельні),
розробляти і вводити у повсякденне ділове й особистісне спілкування з
вихованцями дидактичні ігри і вправи, проблемно-пошукові ситуації не тільки
інтелектуального, а й морального, емоційно-ціннісного, художньо-естетичного,
творчого спрямування.
Значні потенційні можливості
мають спостереження і милування у природному, культурному,
соціальному довкіллі; екскурсії; читання
художньої літератури та слухання
народної, класичної, сучасної музики; розглядання творів мистецтва (декоративно-вжиткового,
живопису, графіки, скульптури, архітектури); бесіди і розмови з дітьми
на різні теми, зокрема й обговорення реальних ситуацій дитячого буття та
взаємин з однолітками, старшими за віком людьми. Продовженням обговорення таких
реальних вражень зі старшими дошкільниками можуть бути бесіди про філософські
поняття добра і зла, справедливості й кривди, сміливості та боягузтва, чесності
та обману, гарного і потворного тощо. Ефективним також є самостійне складання дітьми розповідей-міркувань духовної тематики,
що сприятиме виробленню у них власних ставлень і оцінок, суджень, цінностей.
Усе це стане підґрунтям для формування переконань, світоглядної позиції
особистості.
Закріпленню та унаочненню
духовних сентенцій сприятиме розглядання
картинок, що ілюструють події та
явища, причини і наслідки дій та вчинків людини, обговорення моделей поведінки,
варіантів розв’язання морально-етичних ситуацій за допомогою фігурок
фланелеграфа, засобами анімації на інтерактивній смарт-дошці.
Виходячи з того, що діяльнісний
підхід один з пріоритетних в організації освітньої роботи з дошкільниками і що
тісна інтеграція набутих знань і уявлень з життєвим досвідом дітей — важлива
педагогічна умова їхнього особистісного зростання, дорослі мають систематично
давати дітям можливість самопроявлятися та самореалізовуватися в різних видах
вільної, самостійної діяльності.
Підготовка педагогів.
З початком формування в малюка
Я-образу (2-3 роки) настає сензитивний період для закладення духовних засад
особистості. Батьки і педагоги мають максимально ефективно використати
дошкільне дитинство й сприятливу ситуацію розвитку, аби формувати духовну
культуру кожної дитини на рівні її вікових та індивідуальних можливостей.
Та чи всі дорослі, причетні до
справи виховання дошкільника, готові до цієї відповідальної місії?
Тож як підготувати педагогів, щоб
вони змогли пронизати духовністю своє щоденне спілкування з малюками, не
зводячи водночас виховну роботу до постійних повчань, нотацій, моралізаторства
і натаскування?
Звісно, підготовка фахівців з
дошкільної освіти має починатися зі студентської лави. Викладачі вищих
педагогічних навчальних закладів уже давно обговорюють, які зміни варто внести
до змісту навчальних курсів з низки дисциплін гуманітарного і
суспільно-соціального циклу, вивчають кращий досвід цієї роботи.
Окрім вузівської підготовки,
велике значення й післядипломної освіти у формі курсів підвищення кваліфікації
для різних категорій педагогічних працівників дошкільної освіти.
Провідне
місце відводиться самоосвіті й методичній роботі з педагогами, яку
організовують методичні служби дошкільних навчальних закладів. Радимо
завідувачам та вихователям-методистам дошкільних закладів при складанні
щорічних планів роботи урізноманітнювати форму і тематику заходів (зокрема семінарів, практикумів, тренінгів,
майстер-класів, педагогічних читань, дискусійних клубів, «аукціонів
педагогічних ідей» та ін.) з урахуванням актуальних питань духовного розвитку
дитячої особистості.
Допомогу в самоосвіті педагогам
нададуть тематичні добірки матеріалів у методичних кабінетах дошкільних
закладів та використання
інтернет-ресурсу не лише для самостійного пошуку інформації, а й з метою
консультування педагогів і батьків, “живого” обговорення проблем у режимі
он-лайн.
Робота з батьками вихованців
Ефективно здійснювати духовний
розвиток дітей у дошкільному навчальному закладі можливо лише за тісної
взаємодії з їхніми батьками. І тут у пригоді стануть усі відомі, усталені форми
співпраці дошкільного закладу з родинами. Окремо наголосимо на необхідності оптимізувати
діяльність консультативних центрів на базі дошкільних закладів як форму надання
державної психолого-педагогічної допомоги батькам та особам, що їх замінюють.
Невід’ємним компонентом змісту
такої консультативної допомоги мають стати і проблеми використання потенційних
можливостей родинного виховання для прищеплення дітям елементів духовної
культури з перших років життя. Варто відзначити також і роль засобів масової
інформації у формуванні адекватної суспільної свідомості.
Лише власним небайдужим
ставленням кожного до розв’язання проблем виховання духовності, бажанням,
готовністю та вмінням особисто долучитися до цієї благородної справи,
об’єднанням зусиль педагогічної і батьківської громадськості можна досягти
успіхів у подоланні негативних тенденцій у стані духовності нашого суспільства.
Немає коментарів:
Дописати коментар