Досвід Надтоки Г.А.

        У сучасному світі гендерне виховання привертає все більше уваги науковців і практиків. Я, як педагог, постійно замислююся про необхідність диференційованого підходу в формуванні статево-рольової поведінки дітей у процесі виховання в дитячих колективах, починаючи вже з дошкільного віку.   

     Дошкільне дитинство має велике значення для розвитку особистості людини в цілому. Вважаю, що усі найважливіші якості особистості формуються саме в цьому віці. Саме тоді,  відбувається активне становлення самосвідомості дитини, важливим компонентом якої є усвідомлення себе як представника певної статі.

     За моїми спостереженнями діти, починаючи з молодшого дошкільного віку, активно цікавляться іншими дітьми, у них виникає виражена потреба у спілкуванні з однолітками. Саме в умовах навчального закладу, діти спілкуються між собою, так виникає дитяче суспільство, де дитина отримує свої перші навички поведінки в дитячому колективі.

     Розвиток особистості дитини відбувається в умовах спілкування, у яких засвоєні норми поведінки використовують на практиці під час взаємодії з однолітками.

     Спілкуючись з іншими дітьми, дошкільник постійно перебуває в ситуації, коли йому необхідно погоджувати свої дії з діями інших, проявляти доброзичливе ставлення до них. Але діти стикаються з проблемами, коли вони не можуть знайти необхідні способи поведінки і між ними виникають конфлікти. У таких ситуаціях допомогти малюкам повинен дорослий, який зможе навчити спілкуватися, ураховуючи норми поведінки.

     Під впливом дорослого формуються два типи людей, дві різні особистості – майбутній чоловік і майбутня жінка. Від уявлення про зміст типової для статті поведінки, від виникнення інтересів та уподобань залежить формування особистості як представника певної статті, впевненість у собі. 

    У дитячому колективі діти, орієнтуючись на дорослих, вчаться поведінці хлопчиків та дівчаток, майбутніх чоловіків та жінок.

     Стереотипи чоловічої та жіночої поведінки дитина усвідомлює через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків та жінок. Дитина наслідує все: і корисні форми поведінки оточуючих і шкідливі соціальні звички. Дитина ще не використовує ці символи «мужності» в своїй практиці , але вже починає вносити їх до сюжету гри. Вони орієнтується на цінності своєї статті не лише в сім’ї, але і в дошкільному закладі, у якому вона перебуває більшу частину часу.

    В наш час психологічні позиції дітей значно змінюються. Дівчатка стають агресивнішими, вони позбавляються скромності, терпіння, ніжності, уміння розв’язувати конфлікти у мирний спосіб. А хлопчики проявляють жіночі риси характеру: вони не в змозі постояти за себе, позбавлені емоційної стійкості, слабко розвинуті фізично, утрачають культуру поведінки стосовно дівчаток.

     Система роботи педагогів та батьків допоможе розширити кругозір дитини,  її обсяг знань про професійну діяльність дорослих, збільшити її інтерес до близьких людей, однолітків, а також взаємин з ними. Дошкільники матимуть можливість визначати і розуміти відносини між хлопчиками і дівчатками, піклуватися одне про одного. Дівчатка зможуть навчитися бачити й оцінювати гарні вчинки хлопчиків та їх позитивні риси характеру, доброзичливо ставитися, виявляти подяку за їх увагу і турботу, надавати допомогу у спільній діяльності, стежити за своїм зовнішнім виглядом.

     Отже, система роботи щодо формування статево рольової поведінки у дітей 3-6 років у дитячому колективі дає змогу:

·        стимулювати якісні зміни в інтелектуальному, моральному і фізичному вихованні дітей;

·        сформувати у дітей емоційно позитивне ставлення до виконання майбутньої соціальної ролі;

·        збільшити ефективність культури спілкування між хлопчиками і дівчатками в дитячому колективі. 

     Статеворольове виховання дошкільників стане ефективним, якщо:

·        дотримуватимуть основні принципи морального виховання – підтримка активності самої дитини, звертання до її почуттів, тому необхідно враховувати потреби й інтереси хлопчиків та дівчаток, варіювати форми педагогічних впливів;

·        формуватимуть основи моральних якостей мужності і жіночості у дошкільників через різні види дитячої спільної діяльності (сюжетно – рольову гру, ігри – драматизації, продуктивну діяльність і т. ін..);

·        використовуватимуть механізм наслідування  в поведінці дошкільника, яскравість його почуттів й жвавість його образів уяви (особливу роль приділяють слуханню художніх творів, де привабливі для дитини герої – еталони прояву мужності або жіночості, а їх учинки викликають бажання у хлопчиків і дівчаток бути на них схожими);

·        долатимуть роз’єднаність дітей різної статті  у старших групах дитячого садка, чому сприяють:

а) формування адекватних уявлень не лише про свою статеву, але й соціальні ролі представників протилежної статті та поважного ставлення до неї,

б) спільність участі дітей різної статті у виховній роботі педагога щодо статево рольового розвитку,

в) ініціювання сюжетно-рольових ігор, де діти програватимуть свої майбутні соціальні ролі, зокрема сімейні,

г) залучення дітей обох статей до найпростішого принципу взаємодоповнення з урахуванням можливостей партнера.                                      

1.2  Виховання  дітей  з  урахуванням  гендерних  особливостей.             

       Питання  гендерного  виховання  стають  небайдужими  для  дитини  з  того  моменту,  як  вона  починає  усвідомлювати  свою  статеву  належність,  розуміти,  що  вона  не  лише  дитина,  а  хлопчик  або  дівчинка. Статева  ідентифікація – один  з  найважливіших  елементів  становлення  особистості  дитини,  який  впливає  на  все  її  подальше  життя. 

Підготовку  дітей  до  виконання  свого  життєвого  призначення,  різних  соціальних  ролей – мужнього  сина,  турботливої  доньки,  доброго   брата  чи  сестри – треба  починати  з  раннього  віку,  коли  починає  формуватись  особистість.                                          

Метою  гендерного  виховання  є:                                                                                                                                    

-формування  правильного  розуміння  ролі  чоловіка  і  ролі  жінки  у  суспільстві;                                                                                                                                    - формування  моделі  поведінки  певної  статі;                                                                  - прищеплення  культури  взаємовідносин  статей.                                                

З  огляду  на  це  перед  педагогами  дошкільного  закладу  стоять  такі  завдання  в  гендерному  вихованні  дошкільників:                                                        - виховувати  у  дітей  стійкий  інтерес  і  позитивне  ставлення  до  себе  як  об’єкта  пізнання;                                                                                                                           - поглиблювати  знання  про  розподіл  усіх  людей  на  чоловіків  та  жінок,  про  зміст  понять  «хлопчик»,   «дівчинка»,  сприяти  статевій  ідентифікації;          - правильно  і  компетентно  реагувати  на  прояви   сексуального  розвитку  дітей  різних  статей;                                                                                                        - підтримувати  фізичне і  психічне здоров’я  дітей,  радість  світосприйняття,  оптимістичне  ставлення  до  навколишнього  світу;                                                  - створювати   умови  для  набуття  досвіду відносин з навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема;                                                                                                     - ознайомлювати з основними функціями сім’ї як психологічної групи і соціального інституту;                                                                                                               - закладати основи виконання відповідних своїй статі соціальних ролей. 

         В результаті аналізу психолого – педагогічних досліджень було встановлено, що саме в період дошкільного дитинства у всіх дітей , що живуть в різних країнах світу, відбувається прийняття гендерної ролі:                                                     - до 2-3х років діти починають розуміти, що вони чи дівчинка, чи хлопчик і визначають себе відповідним чином;                                                                                                - у віці з 4-7 років формується гендера стійкість; дітям стає зрозуміло, що гендер (стать) не  змінюється: хлопчики стають чоловіками, а дівчатка – жінками і ця належність до полу не зміниться в залежності від ситуації або особистих бажань дитини.                                                                                              

          Психологи і педагоги вважають, що формування гендерної стійкості                    обумовлено соціокультурними нормами і залежить в першу чергу від ставлення батьків до дитини, характеру батьківських установок і прихильності як матері до дитини, так і дитини до матері, а також від виховання його в дошкільному освітньому закладі.                                                             Дослідження показали, що недиференційований підхід  приведе до відсутності у дітей специфічних рис, характерних для статі: хлопчики часом позбавлені емоційної стійкості, витривалості, рішучості, дівчатка – ніжності, скромності, терпимості, цілеспрямованості до мирного урегулювання конфліктів.

         В психолого – педагогічній науці є багато робіт, присвячених вивченню статевих особливостей дітей дошкільного віку. Вчені пишуть: «Достовірно установлено, що дівчатка випереджають хлопчиків у вербальних здібностях, а хлопчики сильніші дівчаток у візуально – просторових здібностях».                                      У хлопчиків вищі, ніж у дівчат математичні здібності, але при цьому вони більш агресивніші, ніж дівчатка. Дівчатка дошкільного віку «соціальніші» і більш навіюваніші, ніж хлопчики. Дівчатка краще справляються з простими рутинними задачами, тоді як хлопчики  - з більш складними пізнавальними процесами.  На дівчат більш впливає спадковість, на хлопчаків – середовище. У дівчат більш розвинено слухове, а у хлопців – зорове сприйняття і багато іншого.  Однак, вчені вважають, що тут також дуже багато проблематичного, неясного, незрозумілого.

          За багатьма параметрами соціального та емоційного розвитку дитини вирішальну роль відіграють не тільки батьки, а й однолітки, які фіксують порушення неписаного гендерного кодексу і жорстко карають його порушників. Діти не сприймають у своєму суспільстві поведінкових деривації і порушень в статево – рольовий ідентифікації. Причому жіночних хлопчиків відкидають хлопчики, але охоче приймають дівчатка, і навпаки – маскулінних дівчаток відштовхують дівчатка, але приймають хлопчики.

           Деякі дослідники вважають, що вирішальну роль у формуванні образу ідеальної моделі поведінки грає не ідентифікація чи бажання бутим схожим на деякий зразок, а деривація, емоційний дефіцит: дитину привертає  стать тієї особи від якої з дитинства вона була відчужена.

         Невідповідність гендерним стереотипам створює психологічні труднощі для всіх дітей, але у хлопчиків , незалежно від їх майбутньої сексуальної орієнтації, такі проблеми зустрічаються частіше:                                                        1) для хлопчиків на всіх етапах формування гендерної стійкості потрібні додаткові зусилля, без яких розвиток автоматично іде по жіночому типу;        2) чоловічі якості традиційно оцінюються вище жіночих і тиск на хлопчиків в напрямку дефемінізації значно сильніші, ніж на дівчаток; «жіночий» хлопчик викликає осуд, глузування, а «мужня» дівчинка сприймається спокійно, навіть позитивно;                                                                                                                   3) в ранньому дитинстві хлопчики і дівчатка знаходяться під впливом мам і взагалі жінок, тому з віком хлопчиків необхідно переорієнтовувати на чоловічі зразки поведінки, так як нетипічна гендерна поведінка в дитинстві має для чоловіків, незалежно від їх сексуальній орієнтації, більшість негативних наслідків.                                         

         Спостереження показують, що в даний час звернення вихователів обмежується словом «діти», що не сприяє ідентифікації образу Я дитини з певною соціальною роллю. Тому першочерговим завданням є запровадження в життя дошкільних освітніх установ статево – орієнтованих звернень до дітей в тих ситуаціях, коли це є доречним.                         

        Стратегія навчання, форми і методи роботи з дітьми, які застосовуються в дитячому садку, найчастіше розраховані на дівчаток. При цьому виховують і дівчаток  і хлопчиків найчастіше жінки: вдома – мама чи бабуся, у дитячому садку – жінки – вихователі. В результаті для багатьох хлопчиків гендерна стійкість формується без участі чоловіків. А жінки, на думку вчених, правильно виховувати хлопчиків не можуть , тільки з однієї простої причини: у них інший тип мозку й інший тип мислення. Крім того, педагог – жінка, природно, не розташовує дитячим досвідом переживань, з якими стикаються хлопчики дошкільного віку у спілкуванні з дорослими і дітьми. Тому при спілкуванні з хлопчиками багато вихователів керуються лише уявленням про те, що якщо це хлопчик, то, отже, він є втіленням волі, сили, витривалості. В результаті цього зовсім не мужні, а скоріше боязливі, слабкі фізично і дуже ранимі хлопчики систематично піддаються з боку вихователів травмую чого їх впливу.           

         Так, наприклад, коли на занятті вихователь звертається з запитанням до дітей, то першими піднімають руку дівчатка. При відповіді на питання вони намагаються, щоб відповідь була повною, дивляться в очі педагогу і т.д. Хлопчики не поспішають з відповіддю, тому що більш старанно обдумують її. Мова у хлопчиків розвинута гірш, ніж у дівчаток, тому вони вимушені більше часу витрачати на те, шоб підібрати потрібні слова і висловити їх. В результаті всього цього, в очах вихователя дівчатка часто виглядають більш розумними, вмілими і отримують більше позитивних оцінок і похвал. А у хлопчиків на цьому фоні формуються низька самооцінка, вони втрачають впевненість в собі та в своїх можливостях. В зв’язку з цим, першочерговою задачею є здійснення диференційованого підходу до дівчаток і хлопчиків, як при спілкуванні з ними, так і при організації і керівництві різними видами діяльності на заняттях і в повсякденному житті.   

          Під час навчання важливо ураховувати, що дівчаткам потрібні стимули, які в більшій мірі побудовані на основі слухового сприйняття. Хлопчики погано сприймають пояснення вихователя на слух і для них краще використовувати візуальні засоби, які побудовані на зоровому сприйнятті.  На заняттях по зображувальній діяльності важливо створювати умови для того, щоб дівчатка та хлопчики мали можливість виразити те, що для них цікаво та емоційно важливо.

            На заняттях з малювання, ліпки та аплікації важливо пам’ятати про те, що кисть руки хлопчика в своєму розвитку відстає від кисті руки дівчинки на 1,5 роки. Оцінюючи поведінку дітей та результати їх діяльності (малюнка, ліпки, аплікації, поробки, конструкції) вихователю необхідно пам’ятати, що дівчатка вкрай чутливі до інтонації, до форми оцінки, її публічності. Для дівчаток дуже важливо, щоб ними захоплювалися в присутності інших дітей, батьків і т.п. Для хлопчиків найбільш значущим є вказівка на те, що він добився результату саме в цьому: навчився вітатися, чистити зуби, конструювати щось і т.п. Кожен придбаний навик, результат, який хлопчикові вдалося отримати, позитивно позначається на його особистісне зростання, дозволяє пишатися собою і прагнути до нових досягнень.  Але саме у хлопчиків спостерігається тенденція до того, що домігшись результату в якомусь виді діяльності , вони так щасливі цим, що готові конструювати або малювати одне і те ж, що дозволяє їм утвердитися у своїх досягненнях, але вимагає правильного розуміння з боку вихователя.           

          Хлопчики дуже люблять дружні бійки, що не є проявом агресії і створює у дітей позитивний емоційний фон. Вихователі не завжди правильно  розуміюь потребу хлопчиків у цих бійках і різко переривають їх, позбавляючи дітей радості, яку вони при цьому відчувають. Очевидно, настав час для того, щоб формувати у вихователеві правильне ставлення до подібного роду занять  хлопчиків і навчити керувати ними.   

         Особливо помітні відмінності дівчаток і хлопчиків дошкільного віку в ігровій діяльності. Вчені відзначають різний зміст і ігровий стилі, які часто не можуть бути реалізовані  в силу того, що вихователям – жінкам ближче тихі ігри дівчаток на сімейно – побітові теми. Галасливі, наповнені рухами ігри хлопчиків викликають у вихователів роздратування, так як вважають, що такого роду ігри є лише безглуздою біганиною і можуть привести до травми, а, отже, їм не місце в житті групи і вони повинні бути припинені. В результаті хлопчики позбавлені істинно «чоловічих ігор», що негативно позначається на їх особистісному розвитку.              

          При спільному вихованні хлопчиків та дівчаток дуже важливою педагогічною задачею є подолання роз’єднаності між ними і організація спільних ігор, у процесі яких діти могли б діяти спільно, але у відповідності з гендерними особливостями. Хлопчики приймають на себе чоловічі ролі, а дівчатка – жіночі. Аналогічним чином може бути побудована і театралізована діяльність. Особливої уваги з боку педагогів потребують проблеми, пов’язані з організацією предметно – просторового середовища.

          Середовище є основним  з засобів розвитку особистості дитини, джерелом її  індивідуальних знань і соціального досвіду. Предметно-просторова середа не тільки забезпечує різні види активності дошкільників (фізичної, ігрової, розумової і т.п.), але і є основою його самостійної діяльності з урахуванням  гендерних особливостей. Роль дорослого в даному випадку полягає в тому, щоб відкрити перед хлопчиками і дівчатками весь спектр можливостей середовища і направити їх зусилля на використання окремих елементів її з урахуванням гендерних та індивідуальних особливостей і потреб кожної дитини. Разом з тим, в психологічних особливостях виховання вкорінений дисбаланс предметного середовища в бік переважання «дівочих» матеріалів і посібників, так як вони ближче жінці – вихователю, до того ж створюють відчуття безпеки, на відміну від іграшок, які воліли б хлопчики.                       

           Тому стає очевидним, що при вихованні дитини – дошкільника в сім’ї та освітньому закладі існує багато проблем, пов’язаних з формуванням у дітей гендерної ідентичності, рішення яких стає цілком реальним, якщо підійти до них з урахуванням сучасних досягнень психології та педагогіки. На думку вчених, найбільш сприятливим віковим періодом для початку цієї роботи є четвертий рік життя.          

           Основним джерелом інформації дитини про себе є оточуючи люди, які також допомагають їй усвідомити статеву належність. Наприкінці раннього дитинства відбувається ідентифікація дитиною себе зі статтю. Однак вона ще не знає, яким змістом наповнені слова «хлопчик» і «дівчинка».

          Стереотипи чоловічої і жіночої поведінки дитина засвоює через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків і жінок, а також через твори мистецтва. До 3-х років малюк зауважує зовнішні відмінності чоловіків і жінок у манері поведінки, в одязі. Часто індивідуальні особливості поведінки чи зовнішності людини він сприймає як ознаки певної статі. Після 3-х років діти розуміють, що стать не змінюється з часом, зі зміною одягу, зачіски, роду занять тощо. Дитина наслідує не лише форми поведінки дорослих своєї статі, а й шкідливі звички, які іноді починає вносити у сюжет ігор. 

          У дошкільному віці зароджуються і розвиваються відмінності у спрямованості спілкування хлопчиків і дівчаток, доброзичливість до дітей своєї статі: хлопчик частіше обирає хлопчиків, а дівчатка – дівчаток. Розвивається усвідомлення себе як хлопчика або дівчинки. Граючись, діти часто групуються за ознакою статі. В іграх проявляється емоційність дитини, відпрацьовуються варіанти чоловічої і жіночої ролі форм поведінки. У рольових  іграх хлопчик, наслідуючи чоловіків, обирає роль шофера, моряка, космонавта; дівчинка – лікаря, вихователя, перукаря. Дівчатка швидше і легше пристосовуються до нової ситуації, ніж хлопчики.             

          Інтереси хлопчиків зосереджені на техніці, іграх – змаганнях, у яких можна реалізувати своє прагнення до перемоги, лідерства. Вони визнають лідерами сильних, сміливих та ініціативних однолітків. Водночас дівчатка надають перевагу міжособистісним стосункам з веселими, поступливими ровесницями з м’якою вдачею.                    

          Статева залежність дітей також проявляється у виборі іграшок, який відображає розрізнення дитиною специфіки чоловічої та жіночої діяльності: уже на 4-му році життя хлопчики вибирають для ігор машини, кубики, інструменти; дівчатка – ляльки, посуд. У хлопчиків спостерігається більший розвиток технічних навичок, у дівчаток – побутових.

       До кінця дошкільного віку діти усвідомлюють незворотність статевої належності і починають відповідно будувати свою поведінку. У них виникають своєрідні індивідуалізовані ставлення до деяких ровесників іншої статі. Наприклад, хлопчик може відчувати радість, хвилювання, побачивши дівчинку. Дорослі повинні уважно ставитися до почуттів дитини, не дозволяючи собі іронії або поблажливої зарозумілості. Водночас не слід і заохочувати дитячу закоханість, краще переключити увагу дитини на інші сфери, які можуть зацікавити її. Пізнавальний інтерес до повсякденного життя людей і міжособистісних стосунків чоловіків і жінок відображається і дитячих розмовах про любов, одруження і народження дітей.

         Усвідомлення статевої належності виникає в дитини у зв’язку з її загальними пізнавальними інтересами, коли вона починає цікавитися будовою власного тіла та інших людей. Воно включається у структуру образу Я. Дитина, чуючи від  дорослих «ти – хлопчик» або «ти – дівчинка», переосмислює ці найменування у зв’язку  зі своїми статевими особливостями. ЇЇ безпосередньо цікавить власне тіло, статеві органи, вона ніяковіє при оголенні перед іншими людьми. У результаті виховного впливу у неї з’являється почуття ніяковості, сором’язливості.

         Здебільшого сучасні діти рано розрізняють ознаки тіла хлопчика і дівчинки, засвоюють ставлення дорослих до оголеного тіла. Батьки, які ніяковіють під час перевдягання у присутності дитини, передають їй свої почуття ніяковості, і навпаки – природна поведінка формує спокійне сприйняття оголеного тіла. Деякі діти збуджуються від виду оголених батьків, вони проявляють спрямований інтерес до нього. Інтерес до статевих органів також може виявлятися у малюнках, де діти зображують їх.

Однак багато дітей дошкільного віку не знають про фізичні відмінності людей, не бачать їх, не сприймають відмінностей статі, дивлячись на оголену натуру, навіть коли їм пропонують уважно роздивитися її, щоб правильно зобразити. Деякі діти, коли вперше  побачивши оголених ляльок, відразу звертають увагу на відмінності в їхньому фізичному вигляді. Одні з них спокійно сприймають це, інші, соромлячись, опускають очі. Чим старші діти, тим  сильніше вони переживають почуття сорому внаслідок споглядання оголених ляльок (відвертаються, закривають очі руками, не хочуть малювати запропоновану натуру).

         Не етапі раннього дитинства відбувається первинна ідентифікація, починає вибудовуватися статева само ідентичність.       

          Статева само ідентичність (середньо лат. Indenticus – той самий) – усвідомлення своєї належності до статі.            

         Культура статевої поведінки є результатом впливу стереотипів у сім’ї і найближчому оточенні дитини. За грамотного впливу дорослих у дитини формуватиметься адекватне ставлення до статевих відмінностей і ролей,стосунків між чоловіком і жінкою тощо. Дитина може ставити батькам і вихователям запитання про відмінності статей, походження дітей тощо. Така природна допитливість повинна задовольнятися дорослими, які серйозно  поставляться до запитань дитини, дотримуватимуть такту, враховуватимуть  вік і психологічні особливості кожної  дитини. Також ці питання  діти  обговорюють між собою.  Вихователь повинен знати позицію батьків щодо питань статевого виховання дітей і працювати насамперед з ними з метою подолання певних упереджень щодо цього.

Психологи вважають, що в сучасному суспільстві змінилися традиційні стандарти мужності (раніше чоловікові приписувалися активність, сила, впевненість, стриманість, підприємливість) та жіночності (від жінки очікували м’якості, слабкості, покірливості, залежності, пасивності, емоційності). Якщо розподіл ролей та набір чоловічих та жіночих ролей був полярним (чоловік – це влада; жінки – це підпорядкування), то нині все більшого значення набувають взаєморозуміння, взаємозалежність та взаємодопомога. Це не означає, що в хлопчиків не варто виховувати суто чоловічих рис (емоційну стійкість, рішучість, бажання й готовність захистити слабкішого), а в дівчаток – суто жіночих (лагідність, турботливість, доброту), проте такі риси, як відповідальність, чесність, працьовитість, доброта, рішучість, сміливість, акуратність, терпимість, прагнення до мирного владнання конфліктів мають бути притаманні представникам обох статей.

Таким чином, сучасні пріоритети у вихованні дівчаток і хлопчиків полягають не у фіксуванні жорстких стандартів маскулінності чи фемінності, а у вихованні дітей різної статі, однаково здатних до самоствердження та реалізації власних можливостей; у пошуку шляхів побудови партнерських взаємин між хлопчиками й дівчатками, вихованні з представників кожної статі людяності, щирості, взаєморозуміння, взаємодоповнюваності.

Отже, гендерне виховання – засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки. Роль дорослого у формуванні  психологічних основ статевого виховання дошкільників надзвичайно важлива. Оскільки від правильності побудови виховного процесу залежить статева само ідентифікація, засвоєння ролей чоловіка  чи жінки, адекватне ставлення до статевих відмінностей.  Провідне значення при цьому має сім’я і найближче оточення дитини, які виробляють стереотипи її поведінки.

Розділ 2. Педагогічні можливості сучасного дошкільного навчального закладу щодо гендерного виховання дітей дошкільного віку.

Питання гендерного виховання, починаючи з раннього віку, є невід’ємною частиною усіх видів діяльності дітей. На заняттях з розділів програми, під час трудової, образотворчої, ігрової діяльності діти засвоюють загально – прийняті норми поведінки, зміст і особливості виконання певних соціально – статевих ролей. Робота з гендерного виховання проводиться комплексно, використовуючи різні методи , спеціально підготовлені та природні ситуації, що виникають у процесі життєдіяльності. Основними формами роботи у цьому напрямку є:                                                                                                      - організовані заняття – групові та індивідуальні;                                                               - етичні бесіди (див. додаток Б);                                                                                             - проблемні ситуації ( див. додаток В);                                                                                       - прогнозування життєво значимих ситуацій;                                                                          - ігри;                                                                                                                                                  - ситуації спілкування з дітьми;                                                                                                   - прогулянки, екскурсії;                                                                                                           - театралізовані розваги;                                                                                                            - самостійна діяльність дітей.   

Усю роботу з гендерного виховання дітей ми здійснюємо, дотримуючись наступних принципів:                                                                                                                          - активності – використання будь – яких ситуацій у житті дитини для формування у неї правильних установок щодо своєї статі і вироблення відповідної рольової поведінки;                                                                                                   

- реалістичності – формування реалістичного розуміння статевої диференціації;                                                                                                                                  

- адресності – врахування не лише віку і статі дитини, а й її психічного та фізичного розвитку, соціального і культурного рівня;                                                               

- неперервності – послідовне врахування накопчених знань і соціального досвіду дитини, починаючи з раннього дитинства;                                                           

- правдивості – надання максимально правдивої інформації з урахуванням віку дитини та можливостей розуміння цієї інформації;                                             

- довіри – базування відносин між дитиною та педагогом на довірі, яка можлива лише за умовою серйозного ставлення педагога до інтересів дитини, її бажань та прояви статевої поведінки;                                                                                 

- моральної чистоти – виховання моральної особистості, у якій домінують якості, що формують хлопчика як майбутнього чоловіка, а дівчинку – як майбутню жінку.                                                                                                                  

Узагальнюючи ідеї виховання хлопчиків та дівчаток, акумульовані гуманістичною педагогікою доходимо висновку, що статева рольова поведінка дітей формується у дитячому колективі. Найбагатший досвід взаємодії з однолітками різної статі діти набувають у дошкільному закладі. І саме вихователі мають створити оптимальні умови для формування у дітей адекватної статево – рольової поведінки.                     

Перед вихователями стоять такі завдання:                                                                                        - формування у дітей уявлення про відмінності у поведінці хлопчика та дівчинки;                                                                                                                                           - розвивати способи взаємодії, притаманні жіночому і чоловічому типам поведінки;                                                                                                                                  - створювати умови для набуття досвіду чоловічої і жіночої поведінки;                                - розвивати морально – вольові якості, характерні для хлопчиків (рішучість, силу, витривалість, сміливість) і дівчаток (доброту, співчутливість, ніжність, чуйність тощо).                

        Робота з формування статево – рольової поведінки у дітей проводиться вихователями у трьох напрямках:                                                                                 - формування поведінки хлопчиків (див. додаток Г);                                                     - формування поведінки дівчаток (див. додаток Д);                                                              - формування способів взаємодії хлопчиків і дівчаток.                                             

Організовуючи різні види діяльності дітей, вихователі створюють умови, які сприяють формуванню уявлень хлопчиків про те, що у майбутньому вони стануть чоловіками, а чоловіки поводяться відповідно до своєї статі: у ситуаціях, коли вони спілкуються з природою, з предметами рукотворного світу, з людьми різної статі, то покладають на себе найбільш складні, важкі, не цікав, але необхідні обов’язки.  Так вони виявляють свої найкращі чоловічі якості – силу, витримку, вміння долати труднощі, досягати мети, бути мужнім, витривалим тощо. Справжні чоловіки беруть на себе роль захисника.                       

Вихователі створюють штучно чи використовують життєві ситуації, у яких хлопчики вчаться співвідносити свої дії з діями, характерними для їхніх тат та інших чоловіків. Хлопчики порівнюють і аналізують поведінку чоловіків під час різних ситуацій, наприклад: дозвілля на природі, проблеми у домашньому господарстві (виконання ремонтних робіт, перенесення важких речей), підготовка до сімейних свят тощо. Корисним для майбутніх чоловіків має стати досвід поведінки в екстремальних ситуаціях, якого вони набувають у відповідних іграх. Важливо навчити хлопчиків розв’язувати конфлікти мирним шляхом, не втрачаючи при цьому гідності.

У дівчаток вихователі формують уявлення про те, що у майбутньому вони стануть жінками, поведінка яких значно відрізняється  від поведінки чоловіків. Жінки покладають на себе турботи і обов’язки, пов’язані зі створенням затишку в оснлі, піклуванням про дітей та інших членів сім’ї, домашніх тварин,тощо. Така діяльність сприяє реалізації жінками своїх найкращих якостей, таких як: турботливість, уважність, терплячість, ніжність, лагідність тощо. Дуже важливо сформувати досвід адекватної поведінки дівчаток у конфліктних ситуаціях.

Вихователі створюють чи використовують ситуації, у яких хлопчики і дівчатка набувають досвіду взаємодії та спілкування. Хлопчики під час спілкування та взаємодії з хлопчиками вчаться демонструвати силу, розум, спритність тощо, а з дівчатками – проявляти уважність, повагу, бажання надати допомогу тощо. Ситуації взаємодії виникають під час спільної діяльності: ігор, малювання, перегляду книжок, чергування тощо.            

У дівчаток у таких ситуаціях також формується досвід спілкування як з дівчатками, так і з хлопчиками. З дівчатками вони обмінюються думками, судженням про гарні предмети, книжки, музику, тварин, іграшки, а з хлопчиками – про цікаві, добрі чи жахливі факти, історії. Перебуваючи в оточенні хлопчиків, дівчатка вчаться проявляти турботу, уважність, доброту.

Досвід взаємодії у різних життєвих ситуаціях формується у дітей під час  спільних дій з предметами (іграшками, книжками, квітами тощо) чи комунікації (обмін думками, судженнями, оцінками тощо).                                   

Завдання вихователя – демонструвати правильні способи взаємодії і розвивати у дітей здатність обирати у відповідній ситуації найбільш правильні з них. У ситуаціях, коли треба поступатися, вміти слухати та розуміти один одного, бути вдячними за поступку, поважати думку іншого. Вихователь сприяє формуванню  єдиних способів поведінки незалежно від статі дітей. Але право першого вибору завжди має залишатися за дівчинкою.

Дуже важливим  аспектом роботи з гендерного виховання дітей є створення  відповідного предметно – розвивального середовища, яке є умовою прояву статево – рольової поведінки дітей, стимулює їх до вираження у повсякденні свого чоловічого та жіночого образу.

Створюючи предметно – розвивальне середовище у групі дошкільного закладу, обов’язково слід подбати про осередки, у яких граються разом хлопчики і дівчатка. Тут розміщуються атрибути для сюжетно – рольових ігор «Сім’я»,  «Магазин»,  «Лікарня», «Бібліотека», «Поліклініка» тощо.             Разом з тим у групах для дітей старшого дошкільного віку вихователі створюють окремі , спеціально оформлені та обладнані куточки для дівчаток та хлопчиків. Саме у віці 5-7 років діти під час ігрової діяльності починають групуватися за статевим принципом. Такий «розподіл» дітей, з одного боку, сприяє формуванню жіночності у дівчаток і мужності у хлопчиків, а з іншого  - підводить їх до розуміння необхідності спільних ігор (додаток Е). Дослідники гендерного виховання виділяють провідну роль ігор та іграшок у формуванні майбутніх чоловіка і жінки.

Психологи вважають, що за допомогою ігор та іграшок діти дошкільного віку оволодівають нормами та правилами життя у суспільстві. Саме в ігровій діяльності розвиваються їхні інтелект і емоції, уява і мовлення. Програючи сюжети з дорослого життя, моделюючи відносини «лікаря» і «хворого», «водія» і «пасажира», діти засвоюють соціальні норми поведінки.     

Традиційно іграми, спрямованими на засвоєння своєї  статевої ролі, для дівчаток є ігри у «доньки – матері», а для хлопчиків – «у війну».  Гра з лялькою дає змогу дівчаткам засвоїти роль матері, яка доглядає за дитиною. Ігри у «війну» дають змогу хлопчикам відчути себе мужніми захисниками, виховувати чоловічі риси характеру.

У дітей, які не грають в ігри, що відповідають іхній статі, під час формування статево – рольових стереотипів поведінки зазвичай виникають труднощі. Такі діти можуть стикатися з проблемами під час спілкування з однолітками як своєї, так і протилежної статі, їх самооцінка менш стійка і неадекватна. Якщо дитина віддає перевагу іграшкам та іграм, в які зазвичай грають діти протилежної статі, вихователю варто звернути увагу на близьких людей, які її оточують , їх особливості, сімейну атмосферу, з’ясувати, які дитячі книжки та телевізійні передачі переглядають з дитиною батьки, чи є у дитини братик або сестричка, який характер стосунків між ними тощо. У дошкільному віці можна значно вплинути на  формування гендера дитини.

Зупинимося на застосуванні гендерного підходу під час організації основних видів діяльності дошкільників. На жаль, жоден методичний посібник для вихователів  дошкільних закладів не містить рекомендацій щодо гендерних підходів до хлопчиків та дівчаток. У чому ж вони мають проявитися , яка їх специфіка?  Працюючи над цієї проблемою , ми ретельно збирали відповідний досвід колег і набували власного. Роботу проводили у тісній співпраці з психологами.

Прослідкуємо за організацією пізнавальної діяльності.

Специфіка пізнавального розвитку хлопчиків та дівчаток потребує диференційованого підходу до них під час організації пізнавальної діяльності. Так, у хлопчиків зазвичай переважає зорове сприйняття, у дівчаток – слухове. Дівчатка потребують детальнішого пояснення завдань, ніж хлопчики, для яких достатньо лише вказівки щодо принципу їх виконання.  У розвитку просторового мислення, формування навичок роботи з конструктором хлопчики випереджають дівчаток. Тому доцільно активізувати розвиток просторового мислення у дівчаток під час спільної з хлопчиками конструкторської діяльності. 

Під час занять вихователям не слід завжди вимагати повної відповіді від хлопчиків:  у них швидкість мовлення (кількість слів, промовлених за одиницю часу) менша, ніж у дівчаток. Не варто також вимагати  від хлопчиків під час відповіді  дивитися в очі педагогу. Адже це «жіночий» тип поведінки. Дівчатка зазвичай дивляться в очі педагогу, не відволікаються,кивають головою, шукають підтвердження правильності своєї відповіді, а хлопчики – дивляться вниз або в сторону, шепочуть собі під ніс, але це не означає, що вони не думають і не шукають рішень.

Особливу увагу на заняттях з розвитку мовлення варто приділяти читанню літературних творів та етичним бесідам за їх змістом. Образи героїв не лише мають бути художньо виразними й емоційно привабливими, а й демонструвати полярні еталони поведінки (боягуз – герой, працьовита – ледаща тощо). Саме зміст художніх творів сприяє формуванню уявлення дітей про ідеал сімейних відносин. Дуже важливо, щоб вихователь усвідомлював особливості «жіночого» оцінювання дітей. Зазвичай за однакових умов від педагога – жінки хлопчики частіше отримують негативні відгуки, ніж дівчатка. Це може привести до формування у хлопчиків заниженої самооцінки. Ми намагаємося не допускати цього. Дівчаткам важливо, як (у якій формі, яким тоном) їх оцінили, а хлопчикам – що саме в їхній діяльності було оцінено.

На мій погляд організація ігрової діяльності потребує враховувати психологічні особливості дітей. Гендерний підхід передбачає відповідність методів керівництва іграми їх змісту, специфіці ігрової діяльності дітей різної статі. Необхідно задовольняти потребу хлопчиків в змаганнях і перемозі. «Перемогла дружба» - це не для них. Хлопчики старшого дошкільного віку потребують ігор, які сприяють становленню мужності. Це ігри з великою кількістю учасників, чіткою ієрархією «домінування – підпорядкування», конкуренцією і високим рівнем  підпорядкуваня спільної мети, застосуванням фізичної сили у боротьбі за лідерство тощо. Дівчаток цікавлять ігри з меншою кількістю учасників, невисоким  рівнем підпорядкування спільної мети. Лідерство дівчатка здобувають у перемовинах, а не силою.              

Дуже важливий аспект гендерного підходу до керівництва ігровою діяльністю дітей – збагачений зміст ігор, у яких діти відпрацьовують модель поведінки, що відповідає їх статі. У таких іграх діти ідентифікують себе з дорослими. Складність в тому, що вихователям – жінкам ближче ігри сімейно – побутової тематики, у яких роль тата явно недостатня, а у «хлопчачих» іграх («у війну», «у індіанців» тощо) жінки бачать причину безглуздої біготні, агресивності і ставляться до них негативно. Ми намагаємося уникати такого ставлення до ігор хлопчиків. Необхідно розповідати і хлопчикам, і дівчаткам про суспільні та виробничі сфери зайнятості чоловіків, допомогти усвідомити їх значимість у сім’ї. Вихователю не слід усуватися від керівництва військовими іграми. Він має розширювати тематику ігор героїчного змісту – «Ковбої», «Космонавти», «Богатирі», «Рятівники» тощо. Саме під час таких ігор хлопчики вчаться бути  сміливими, безстрашними, долати труднощі. Роз’яснюючи дітям хід військових і героїчних ігор, слід робити акцент на тому, що персонажі допомагають тим, хто потребує допомоги, захищають Батьківщину. Тому ми для  ігор пропонуємо використовувати предмети які відповідають статі дітей.

Організовуючи спільні ігри, зокрема з сімейно – побутової тематики («Очікуємо гостей»,  «Сімейний відпочинок за містом» тощо) і ігри – драматизації за сюжетами казок, слід створювати ситуації, у яких дошкільники матимуть змогу перейнятися переживанням героїв і співвіднести еталони моральної поведінки у казці зі своєю власною поведінкою. У таких іграх важливо подолати  «роз’єднаність» ігрових угрупувань хлопчиків і дівчаток, які зазвичай виникають через різницю їхніх ігрових інтересів.

Розглянемо організацію спільної трудової діяльності хлопчиків і дівчаток.

Організовуючи спільну трудову діяльність, доцільно об’єднувати хлопчиків і дівчаток для виконання достатньо простих доручень, де треба проявити і фізичну силу (хлопчики), і акуратність, ретельність (дівчатка). Поступово діти вчаться самостійно розподіляти між собою трудові операції з урахуванням статі партнера. Але не слід забувати про індивідуальні нахилита інтереси дітей. Іноді хлопчики із задоволенням і дуже вправно орудують голкою, а дівчатка – молотком, і це не заважає їм у всіх інших ситуаціях виявляти свій «чоловічій» чи «жіночий» тип поведінки. Отже, завданням вихователів є формування гендерної компетенції як складової життєвої компетентності дітей дошкільного віку. Розроблення та впровадження у практику роботи гендерно – освітньої технології сприяє розширенню тендерних  компетенцій усіх учасників соціокультурної взаємодії – дітей, батьків, вихователів.

2.2.Аналіз  результатів експериментальної роботи.              

У практиці роботи сучасного дошкільного закладу нерідко батьки звертаються до педагогів  по консультацію з питань статевого виховання свого  малюка. Вихователі дошкільних закладів відзначають, що трапляються випадки, коли своєю статевою поведінкою дитина збентежу’є педагога, чи, як кажуть психологи, уводить його в стан фрустрації. Я поставила перед собою завдання зібрати фактичний матеріал, який допоможе дослідити готовність учасників педагогічного процесу, а саме батьків вихованців та педагогів дошкільного навчального закладу, до здійснення статевого виховання дошкільників.       

Сучасний педагог мусить оволодіти умінням надавати дітям певну правдиву інформацію у відповідь на їхню зацікавленість статевою інформацією. Звісно, у допустимому контексті, з урахуванням вікових та особистісних рис кожної дитини. Адже статева приналежність – багаторівневий процес, де кожний ланцюжок спирається на всі попередні і в той же час діє автономно від них. Важко й уявити, до яких індивідуальних варіацій у формуванні особистості дитини може призвести окремі слово або дія дорослого. Тому, щоб виключити небажані наслідки непрофесійного статевого виховання, педагогу необхідно отримати відповідні знання й уміння з його здійснення, бути психологічно готовим до реалізації його завдань.    

Так само педагогу треба бути спроможним надати кваліфіковану допомогу батькам вихованців із питань статевого виховання дошкільнят, а для цього він має добре орієнтуватися в психології статі, знати етапи психосексуального розвитку дошкільника, закономірності статевої ідентифікації та механізм статево – рольової соціалізації тощо.

      Актуальними проблемами статевого виховання виявилися: дитяча закоханість; інтерес дітей до будови статевих органів; зацікавленість процесом дітонародження; дитячий онанізм. Вихователі одноголосно відмічали, що у власній практиці роботи з дітьми неодноразово стикалися з вищеназваними явищами і нерідко не знали, як себе педагогічно правильно поводити, як достойно вирішити ситуацію, що виникла. Усі педагоги були згодні з тим, що дорослим, відповідальним за виховання дітей, необхідно побороти свої упередження стосовно того, що дитина дошкільного віку не повинна цікавитися питанням статі, і спробувати встановити з нею довірливі стосунки, говорити на статеві теми вільно, щоб надати їй можливість поставити запитання, які її цікавлять, обговорювати їх з батьками, педагогами.

Другим напрямом моєї дослідної роботи було збирання інформації від батьків. Зважаючи на важливість иа актуальність проблеми, ми поставили за мету дослідження готовності батьків до спілкування з власними дітьми на статеві теми. Для цього було складено опитувальник на основі тесту російських психологів О.Зуськової та Н.Смирнової (Див. додаток 3). Батькам було запропоновано поміркувати, як би вони відповіли на деякі запитання, які можна почути від дошкільника. Із трьох запропонованих варіантів відповідей необхідно було обрати ту, що найбільше відповідала їхнім переконанням. Якщо ж батьки мали власну відповідь на запитання або досвід звертання дитини з таким питанням, їх просили вказати ім’я та вік дитини на той час, коли дитина ставила це питання, і записати власний варіант відповіді під літерою Г.

Завершувався опитувальник звертанням до батьків: «Ця анкета складена з метою збирання достовірної інформації з науковою проблеми «Статеве виховання дошкільників». Якщо Ваша дитина зверталася до Вас із запитаннями на статеву тему, запишіть їх, будь ласка, на зворотному боці цього аркуша разом із Вашою відповіддю. Будемо вдячні Вам за відверті відписи та бажанням поділитися власним досвідом: як відповідати дитині, коли вона ставить запитання на дорослу тему».

Було роздано анкети батькам старших дошкільників. Первинна обробка даних дозволяє зробити певні узагальнення та висновки. 9% батьків, яким було запропоновано взяти участь в опитуванні, відмовилися, мотивуючи це тим, що ніколи від дітей таких питань не чули і як відповідати на них, не знають. Деякі ж були настроєні вельми агресивно по відношенню до опитувальника та теми обговорення.

Пояснення такому ставленню ми знайшли у доктора психологічних наук   Є.К.Субботського, який пише: «У європейських країнах на обговорення з дітьми питань статі накладена неписана заборона. Ми розуміємо, що було б краще, якби дитина довідалася про неминуче вдома, ніж на вулиці. Проте нелегко перебороти умовності культури, навіть якщо вони відверто безглузді. І насправді, чому розмовляти з дитиною про їжу можна, а про відносини статей – ні? Певно, така заборона – мимовільна спадщина багатовікової християнської культури з її проповіддю аскетизму й гріховності. На мою думку, більшість наведених в анкеті запитань є досить дивними як для старшого дошкільного віку, оскільки можуть свідчити про те, що дитина не вміє спостерігати й логічно мислити. Ні від своєї дитини, ні від дітей друзів, знайомих, сусідів подібних запитань ми ніколи не чули.

    Видається дуже сумнівним, що нормально розвинена дитина буде ставити питання стосовно цієї теми в такій формі, оскільки сучасні діти зазвичай добре орієнтуються в таких речах, не говорячи про те, що статевій підготовці сприяє масс-медиа. Із цього погляду дана анкета є по меншій мірі недоцільна.

          Щодо питань гендерного виховання школярів, тим більше дошкільників, то воно однозначно сприймається православною спільнотою як шкідливе для морально – психологічного розвитку дітей, оскільки руйнуються вікові, непорушні для православної віри сімейні цінності, акцентує увагу дітей  на забороненому або інтимному і т.п. Виходячи з усього вищевикладеного, запровадження гендерного виховання дошкільників є абсолютно неприйнятним і неприпустимим із точки зору православних батьків, як і роздування цього питання в псевдонаукову проблему.

З отакого відпису можна зробити висновок, що статеве виховання зводиться лише до сфери сексуальних стосунків. При цьому не враховується, що завдання статевого виховання полягає у формуванні суспільно – корисних якостей особистості щодо різноманітних аспектів взаємин між представниками протилежних статей.

Упередження проти статевого виховання дошкільників пов’язані із незнанням особливостей психосексуального розвитку дітей, власними неправильними переконаннями щодо взаємин між статями. Для того, щоб уникнути цих помилок, необхідно усвідомити, що статеве виховання в дошкільному закладі – це в першу чергу виховування поваги до осіб іншої статі, формування навичок спілкування з ними. Батьки, які відмовилися від участі в анкетування, виходили з власного  переконання: «У жодному разі не можна розмовляти з дошкільниками на статеві теми. Це брудна тема. Вони і так більше нас знають. Моя дитини ТАКИХ питань ніколи не ставить!..».

Така позиція межує з ханжеством, і може, і з авторитаризмом. Турбота про те, щоб виглядати пристойно в очах тих, хто оточує, страх втратити авторитет і є, на наш погляд, тут головним. Ці батьки не почувають себе достатньо компетентними та впевненими, щоб розмовляти з дитиною на статеві теми. Залишається втішатися, що батьків із такою виховною позицією лише 9%. Остання кількість опитаних батьків не заперечували проти статевого виховання їхніх дітей в умовах дошкільного закладу взагалі, ось тільки вони висловлювали слушне зацікавлення  тим, яким чином буде воно здійснюватися. Вони обирали найбільш близькі їм варіанти відповідей на запропоновані запитання від дітей. Із них – 33% ділилися власним сімейним досвідом спілкування з дітьми на статеві теми. Тому я розробила пам’ятки, консультації і поради для педагогів та батьків для того,щоб вони краще розуміли необхідність гендерного виховання дітей дошкільного віку (дод.К).

Висновки з опитування: батьківська громада в більшості своїй висловлює розуміння необхідності здійснення статевого виховання дошкільників у вигляді задоволення дитячої зацікавленості питаннями статевої тематики Проте  в певної частини батьків сформовано специфічне відсторонено – агресивне ставлення до питань статевого виховання дошкільників; вихователі позитивно сприймають ідею статевого виховання дошкільників, проте 96% педагогів відчувають брак теоретичних знань та практичних умінь для його здійснення; виявлено обмежену кількість методичного забезпечення зі статевого виховання, спрямованого на реалізацію сучасних наукових положень із питань психології статі.

Третім напрямом моєї дослідної роботи було виявлення рівня гендерного виховання дошкільників. Для цього були проведені заняття та ігри на тему гендерного виховання (див. додаток Л). Поспостерігавши за дітьми, зробивши аналіз проведених ігор та бесід, я зробила такі висновки, що з другого року життя дитини починається формування її психологічної статі, яке закріплюється на третьому році життя. Під час спостережень я побачила, що в цьому віці уже більшість дітей знають свою статеву приналежність, вони правильно відповідають на питання: «Хто ти – хлопчик чи дівчинка?», а також здатній інших людей ідентифікувати за статтю. Отже,ми з’ясували, що більшість дітей молодшого дошкільного віку розрізняють стать людей та знають свою статеву приналежність. Проте не можуть пояснити, у чому полягають  відмінності між представниками чоловічої та жіночої статей.

Дівчатка у середньому дошкільному віці частіше, ніж хлопчики у рольових іграх обирають сімейні ролі, які не відповідають їхній статі. Наприклад, висловлюють бажання бути «тьотею», але при цьому і «батьком». Цікаво й те, що діти цілком припускають можливість зміни своєї статі, причому дівчатка вдвічі частіше висловлюють бажання стати хлопчиком.

Діти старшого дошкільного віку уже всі добре розрізняють чоловічі та жіночі гендерні ролі й розуміють константність власної статі. Проте статевими ознаками для них залишаються одяг, волосся, голос, обличчя людини.

Виявлено проблеми! Фемінізація дошкільної освіти – відсутність умов для гендерної самоідентифікації хлопчиків. З’ясовано, що дівчатка знаходяться в більш комфортному середовищу, ніж хлопці – відсутність чоловіків у дошкільних закладах, велика кількість неповних сімей, а якщо тато і є, то він чоловік «диванного» типу і не являє собою яскравого прикладу. Тому основний напрямок роботи закладу – створення комфортних умов для хлопців. Для них дібрали шлеми, конструктори, набори інструментів, ігри, зробили перші кроки для створення міні – середовища чоловічої та жіночої праці: ляльки – дівчинки,  ляльки – хлопчики з усіма необхідними атрибутами і аксесуарами.

За участю батьків виготовили, а потім розглянули фотомонтаж «Татусь на роботі та вдома». Виготовили календар професій. Впродовж року знайомимо дітей з професійними святами, збагачуємо їхні уявлення про чоловічі та жіночі професії.    

Таким чином, у ході дослідження підтвердилося гіпотетичне припущення, що ефективність гендерного підходу у виховання дошкільнят обумовлюється комплексом пов’язаних  вищеозначених умов. Ми дійшли висновку, що вихователю вкрай важливо усвідомлювати не тільки закономірності та шляхи формування гендерної ідентичності, але й те, що у набутті первинної ідентичності відіграють роль статеві стереотипи, які спрямовують дітей або на егалітарні, або традиційні гендерні стосунки. Урахування статевої належності дітей передбачає: розуміння та прийняття вихователем спільного та відмінного в поведінці й розвитку хлопчиків та дівчаток; створення варіативного предметного середовища, яке задовольняє спільні та відмінні інтереси та уподобання; створення в групі нейтрального середовища; створення можливостей для гармонійного спілкування дівчаток і хлопчиків; виховання у дітей турботливого ставлення один до одного. Отже, найважливіше завдання дорослого при цьому полягає в тому, аби, по-перше, розвивати у дитини ціннісне осмислення себе і як представника певної статі, і як неповторну особистість, яка відрізняється зовнішніми ознаками і внутрішнім світом; по друге, активізувати пошук свого місця в світі.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеної роботи я досягла поставленої мети, а саме обгрунтувала  комплекс психолого – педагогічних умов, які забезпечують гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку у дошкільному навчальному закладі.

Мета дослідження досягнута через реалізацію поставлених завдань, у результаті чого мною:                                                                                               - проаналізовано особливості гендерних уявлень дітей дошкільного віку та охарактеризовані особливості їх гендерної поведінки у різних видах діяльності;                                                                                                                                      - досліджено комплекс організаційно – педагогічних умов, що забезпечують гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку та апробовано його у виховній роботі з дітьми.

У даній роботі я підтвердила гіпотезу, що гендерний підхід у вихованні дошкільників здійснюватиметься за умови:                                                              - вивчення особливостей гендерних уявлень у дітей;                                                       - цілеспрямоване використання системи адекватних методичних засобів у виховній роботі, які сприяють формуванню гендерної ідентичності у дітей;     - забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками дошкільного віку.

Зокрема мною зроблено низку висновків:                                                                          1. Проблема гендерного виховання є однією з найбільш актуальних у загальному контексті основних напрямків освітньо0виховної  роботи. У дошкільному віці йде інтенсивний процес становлення самосвідомості дитини, важливим компонентом якого є усвідомлення себе як представника певної статі.                                                                                                                            2. Організація гендерного виховання повинна здійснюватися в аспекті цілісної педагогічної системи, що не допускає недооцінку якого або з її компонентів. Успіх входження дитини у світ людей,його статева вихованість значною мірою залежить від змісту виховання, в якій роль гри важко переоцінити.                                                                                                                              3. В іграх реалізуються бажання дітей. У грі звільняється від почуття самотності і пізнає радість близькості і співпраці, оцінює свої можливості, знаходить віру в себе, визначає позицію по відношенню до навколишнього світу і людям.                                                                                                                                    4. Сім’я відіграє найважливішу роль в спілкуванні дітей в дитячому садку, дитина є дзеркальним відображенням домашнього побуту. Робота по гендерному вихованню вимагає висококваліфікованої підготовки педагогів та педагогічної освіти батьків.   

У процесі дослідження психолого – педагогічної та методичної літератури  з статево – рольової соціалізації  дітей дошкільного віку я прийшла до висновку, що хлопчики і дівчатка поводяться абсолютно по різному в суспільстві, що соціалізація хлопчиків проходить більш складно, ніж  у дівчаток.

Виявилось, що у визначенні поняття гендерної педагогіки виділяються дві тенденції: 

-         гендерна педагогіка прямо пов’язана зі статевим вихованням, вимагаючи виховання  (навчання) не абстрактної особистості, а саме хлопчика або дівчинку  (підхід найбільш розповсюджений);                                                                                   - задача гендерної педагогіки – виховання андрогінної  особистості, у всебічному навчанні дитини  без акценту на стать. Чому дітей бажано виховувати  з  урахуванням гендерних особливостей? У результаті аналізу психолого – педагогічної літератури встановлено, що саме  у дітей дошкільного віку спостерігається прийняття гендерної ролі; у віці 2-3 років діти починають розуміти свою  належність до певної статі; у віці 4-7 років відбувається формування гендерної ідентичності (стає зрозумілим, що гендер не змінюється) та гендерної свідомості (до складу компонентів якої входить зовнішність, ім’я, «образ Я», гендерні настанови та соціальні ролі), діти цього віку мотивовані до опанування цінностей та моделей поведінки, властивих їхній статі.

Гендерний підхід я розглядаю як принцип виховання, який передбачає:                                                                                                                  - гармонізацію гендерної взаємодії представників обох статей;                                            - подолання таких конфліктних ситуацій, коли гендерні стереотипи виступають бар’єром у розвитку тих якостей особистості, які не відповідають статево типізованим уявленням;                                                                                                      - пом’якшення (згладження) гендерних  стереотипів, створення рівних можливостей для розвитку хлопчиків та дівчаток; орієнтованих на кожну дитину як індивідуальність.

У процесі дослідної роботи я дійшла висновку, що реалізувати на практиці гендерний підхід можливо за дотриманням певних організаційно – педагогічних умов. Такими умовами є:                                                                                        - знання вихователями особливостей гендерних уявлень у дітей дошкільного віку та закономірностей, шляхів їх формування;                                                                            - моделювання предметно – розвивального середовища, зорієнтованого на гендерне самопізнання;                                                                                                                            - цілеспрямоване використання системи адекватних методичних засобів у виховній роботі, які сприяють формуванню гендерної ідентичності у дітей дошкільного віку;                                                                                                                            - забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками дошкільного віку.                               

Проведена мною робота дала можливість збагатити власний педагогічний досвід та розширити  науково – педагогічні та методичні уявлення з проблеми особливостей гендерного виховання  дітей дошкільного віку.